Skip to main content

росія не є продовжувачем срср. історія питання

Щоб зрозуміти, яку спадщину у незаконний спосіб привласнила собі росія потрібно розглянути історію створення та ліквідації срср.

Ні в кого не виникає сумнівів, що срср була справжньою російською імперією – багатонаціональною, тоталітарною державою, в якій проживали мільйони русифікованих громадян, що вважали цю імперію своєю батьківщиною, тому що російська мова й культура домінували на всьому просторі радянського союзу.

Але виходячи з договору про заснування, срср не став продовжувачем російської імперії. У 1922 році Україною (урср), росією (ррфср), білорусью (брср), та ЗСФРР – було засновано нову соціалістичну державу.

Більш того, українська Вікіпедія взагалі заперечує факт підписання керівництвом радянської України договору з росією, через те, що його не було ратифіковано органом законодавчої влади, не був розроблений його остаточний текст, і договір про заснування срср міжнародною угодою не став.

Також, загальноприйнято вважати, що Україна (урср), росія (ррфср)та білорусь (брср) були рівнозначними та рівноправними країнами-співзасновниками срср. Цей факт важливо пам’ятати, коли мова зайде про заволодіння спадщиною срср неуповноваженою на це росією.

Спеціалістам в галузі міжнародного права та міжнародних відносин добре відомо, що текст угоди про створення співдружності незалежних держав (Біловезька Угода 8 грудня 1991 року) починається з констатації наведеної в її преамбулі того, що срср як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування.

Конституція срср 1977 року в редакції, що діяла на 1991 рік, чітко визначала статус республік як формально суверенних утворень, що мають власну конституцію, одночасно позбавляючи їх незалежних повноважень в галузях оборони та зовнішніх зносин.

Припинення існування срср, буття якої визначалось конституцією срср, мало статись відповідно до 72 статті, що гарантувала союзним республікам право вільного виходу зі складу радянської держави.

Факт укладання та підписання Біловезької Угоди свідчить про те, що керівники країн її підписантів, діяли вже явно поза межами тогочасної радянської конституції.

Держави-підписанти не скористались 72 статтею конституції срср. Отже, всі намагання російської федерації та її трубадурів, на різних щаблях, використовувати аргументи про те, що нібито-то срср як держава продовжила своє існування, але в іншій іпостасі та назві (російська федерація) – просто протирічать наявним документам та нашим уявам про зміст історії ХХ сторіччя.

Можна сміливо констатувати, що росія і срср – не являються однією державою, одним суб’єктом міжнародного права, а є різними державами, котрі у певний відрізок історії існували паралельно.

росія вважається лише рівноправною правонаступницею по відношенню до срср, так само як і п’ятнадцять колишніх радянських республік.

Крім того, міжнародним правом не передбачається можливість правонаступництва державою членства в міжнародних організаціях.

Саме тому, стає очевидним факт шахрайства. Не було ніякої законної підстави для заволодіння росією членства срср у ООН, включаючи місце в Раді Безпеки.

З огляду на це, подальші події, що мали легалізували статус росії як продовжувача срср, також незаконні та протиправні.

Коли на початку грудня 1991 року, керівники держав-членів так званої Співдружності Незалежних Держав, провели зустріч в Алма-Аті, вони серед інших питань ухвалили рішення від 21 грудня 1991 року, в якому визнали той факт, що білорусь та Україна разом з срср є країнами- початковими членами ООН (на відміну від російської федерації).

Та частина рішення, яка стосується продовження росією членства срср в ООН, включаючи постійне членство в Раді Безпеки – незаконна.

Країни-члени снд не мали права передавати/делегувати місце срср в ООН та Раді Безпеки ООН іншій країні.

Ухвалення такого рішення належить виключно до повноважень Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, відповідно до положень статей 3 та 4 Статуту ООН.

Таким чином, президент єльцин, направляючи на ім’я Генерального секретаря ООН свій лист від 24 грудня 1991 року керувався переконаннями, що зможе «переломити через коліно» ООН, та підмінити складну процедуру оборудкою, із заміною табличок на столі де зазначені назви країн, з «радянський союз» на «російська федерація».

Не дивлячись на те, що згідно 23 статті Статуту ООН саме срср вказана як країна постійний член Ради Безпеки, на офіційному сайті ООН росія зазначена як член Організації, повноваження якого підкріплені лише сканом листа бориса єльцина, від 24 грудня 1991 року.

З 31 грудня 1991 року всі члени Ради Безпеки починають звертатися до російської федерації як до постійного члена, що узурпував крісло срср.

31 січня 1992 року на черговому засіданні Ради Безпеки, за участю голів держав і урядів, у відповідь на виступ бориса єльцина президент Ради Безпеки Джон Мейджор сказав: «Дякую, пане президенте. Я знаю, що Рада хотіла би, щоб я привітав росію як постійного члена нашої Ради. Від щирого серця вітаємо вас».

Ми маємо визнати, що на якийсь період історії росії вдалося заволодіти кріслом срср в ООН при підтримці та за мовчазною згодою інших членів цієї поважної Організації. Настав час нагадати росії, що міжнародне правосуддя не швидке але невідворотне, та відновити законність і справедливість в стінах ООН.